Агресивна інфантильність – частина перша.
Ми звикли сприймати інфантильність, як дитячість, наївність, безпорадність, недосвідченість.
З Вікіпедії: інфантилізм (як дитячість) – прояв наївного підходу в побуті, у політиці тощо, також невміння ухвалювати своєчасно продумані рішення.
Інфантильність – це дивитися на світ через призму своїх проекцій.
Інфантильність – це вірити у свої проекції, не сумніватися в них, мати проекції, як свою другу шкіру. Інфантильність – це ігнорувати реальність на догоду очікуванням.
Інфантильність – це вимога, щоб усе було «тільки на моїх умовах, інакше… я буду хворіти і страждати».
Інфантильність – жорсткі засудження всього, що виходить за рамки уявлень.
Інфантильність – біда і убоге життя у внутрішній драмі «як світ не досконалий».
Замкнуте коло:
Тримаючись смертельною хваткою за свої красиві ідеї – немає шансу дослідити життя і повернути собі чутливість.
Немає власного досвіду дослідження – є непомірний страх за себе перед усім, що рухається, змінюється і ворушиться.
Страх за себе – призводить до ще більшого зчеплення зі своїми уявленнями.
І утримування їх, як за єдиний рятувальний круг у безмежному світі змін.
Інфантильність агресивна і деспотична у вимогах і судженнях. Без урахування ситуації, не вникаючи, не слухаючи і не розбираючись, вона домислює, судить і вимагає. Її вимоги задовольнити не можна – це бездонна прірва. Інфантильність мучить себе, тому що її життя не є картинка з любовного роману, мучить тих, хто поруч, при цьому робить це тонко, щоб її не викрили в некоректній поведінці. А все навколо стає просоченим липкістю очікування і невдоволення, і приправлене сиропом мімімі.
Агресивна інфантильність картає себе, за те, що «не живе своє життя». А «своє життя» – це її чергова проекція, красива картинка.
Навколо світ різноманіття. І інфантильність говорить про те, «як солодко бути в моменті» і в «потоці». Підбирає красиві слова, і тикається обернути свою убогість у яскравий фантик уявлень. Продовжує наполягати, судити і здригатися від страху…
А не знаю, де вихід.
Вона у все це вірить…
Тільки привносячи увагу й починаючи усвідомлювати «думки як думки», є шанс знайомитися зі своїми уявленнями й отримувати новий досвід, зустрічатися з реальністю.
Ми потрібні собі.
З любов’ю ❤️
Агресивна інфантильність, вона виживає.
А виживаючи, ставить перед усіма, перед життям єдине для неї важливе питання:
«Як говорити так, щоб Мене почули?!». Бо її відчуття, що всі діють неправильно і несправедливо щодо неї, бо не виконуються її умови на життя.
Питання «як зробити, щоб Мене почули?!» – ми сміливо перекладаємо, і по суті воно завчить так: “Як змінити поведінку іншої людини, щоб мені було комфортно. Змінити її поведінку без урахування її бажання і наміру?!”
При цьому, не просто змінити, а змінити так «як я хочу», «як мені зручно», «так, як мені не буде страшно».
Інакше, мені «не приємно!» (ця фраза говориться з особливим натиском), «мені боляче» – ця фраза з очима на мокрому місці й «суттєвою» аргументацією.
І ось це «не приємно і боляче», спираючись на існуючі морально-суспільні норми начебто обґрунтовано.
Здіймаються руки до неба в обуренні, розігрується драма і… очікується «зрозумілий результат».
Тобто, висувається досконала вимога змінити поведінку іншої людини. Тому що її дії «завдають мені болю». При цьому палиця з двома кінцями – питання «болю» – а на протилежному кінці «змінити його! поведінку». І це принципова позиція: «не перестану хворіти, поки…». Тобто, певна поведінка іншої людини, інших людей завжди завдаватиме мені болю. І я не згодна на здоровий спосіб життя, якщо він не… а там у кожної свої нюанси.
Зовні наївне запитання, «як щоб почув» перекладається, «як перебудувати під себе».
І, звісно ж, це не насильство, це так, «все про себе»:
це «мені боляче і неприємно, тому він повинен …».
Ставлю в прямому ефірі просте запитання – а якщо ваш партнер каже вам «мені не приємна твоя поведінка» яка ваша реакція?
Обурені репліки:
Та як він сміє?!
Він мене не приймає такою, яка я є!
Він обмежує моє самовираження.
Ооооо це багато про що говорить. Ці відповіді яскрава і наочна ілюстрація, як
ми час прагнемо «переробити, змінити іншого», кажучи йому «про біль» і «не приємно», і з льоту заперечуємо те, що іншому дуже багато чого теж може бути неприємно.
А далі прозвучав показовий приклад «про оделяло».
❤️Влюблённые дорослі хлопчик і дівчинка починають жити разом. У них гарячі почуття і стосунки, вони раді одне одному. І зійшовшись на одній території побутового простору, вона несподівано дізнається, що буквально «спати він хоче під своєю ковдрою». О боги, всередині істерика, вона зумовлена по-іншому: тільки разом, тільки на шиї одне в одного і 25 годин на добу в пристрасті… а він іде, і куди – під свою ковдру!” І розгорнулася б драма всередині дівчинки: «що він заперечує її, як жінку і не приймає», і змило б цунамі обурення все тепле, що було між ними. А він просто хоче спати під своєю ковдрою, тому що так комфортно і зручно і все. Його бажання не прояв неповаги до неї. Його бажання за комфорт і затишок, його бажання для себе.
І, на щастя цієї дівчинки, був у ній вогник розумності і була природна людська чутливість. І відчувала вона шкірою і не розмірковувала про те, як він до неї ставиться. На її щастя, вона кохала. А коли кохаєш, є шанс пізнати себе і нескінченно відкривати того, хто поруч і стосунки, що мають місце бути.
Це містика і феєрія життя.
А якщо інакше? Інакше агресивна інфантильність розносить себе і того, хто поруч, у вимозі:
негайно перестати її лякати – у вимозі негайно зробити все зрозумілим
у вимозі розставити крапки над і.
І що?
І нічого не зміниться
І буде продовжувати тремтіти від найменшої зміни, як осиковий листок
І буде вбачати і накопичувати.
Чому?
Тому що:
не зустрічається
не переживає
не переробляє і не дорослішає.
А в маленького одне завдання – вижити.
Продовжувати тремтіти і виживати.
А при виживанні всі засоби хороші.
Без мімімі виходу
Стаття для усвідомлення
Вихід – переживати.
_______________________
